Наративний атлас · вугілля, сталь, пам'ять
Narrative Atlas · coal, steel, memory
ДОНЕЦЬК моїми (нашими) очима · я повернусь through my eyes · I will returnАвторський портал про місто, збудоване на вугіллі і троянди, між шахтою і проспектом. Місто мільйона людей — і мого роду з 1910-х.
An author's portal about a city built on coal and roses, between the mine and the boulevard. A city of a million people — and of my family since the 1910s.
Наративний атлас: кожна вулиця — текст, кожна форма — причина, кожне фото — сторінка пам'яті.
A narrative atlas: every street is a text, every form has a reason, every photograph is a page of memory.
Місто троянд і вугілля. Парк Панфілова з мозаїчними скульптурами. Нічний фонтан на площі. Вокзал о третій зміні.
A city of roses and coal. Panfilova Park with its mosaic sculptures. The night fountain on the square. The station at the third shift.
Засновано 1869 · Місто мільйону троянд · З 2014 — під окупацією
Founded 1869 · City of a Million Roses · Under occupation since 2014
«Донецьк — це ти виходиш із шахти і бачиш троянди. Ось і все, що треба знати про це місто.»
"Donetsk — you come out of the mine and see roses. That's all you need to know about this city."
Ці прекрасні фотографії зроблені z1uk і railalex — вони знімали місто з весни 2012 року по травень 2014 року і застали Донецьк на піку його розвитку: живим, повним людей, квітучим. Місто, яким воно було до всього.
These beautiful photographs were taken by z1uk and railalex — they documented the city from spring 2012 through May 2014, capturing Donetsk at the peak of its development: alive, full of people, in full bloom. The city as it was before everything.
Він стоїть майже цілий — але без нас. Без душі і без води. Ці фото зробив я восени 2024 і навесні 2025 року. Незабаром я поїду — але обов'язково повернусь. У місто, де не буде місця ідіотизму.
It stands almost whole — but without us. Without soul and without water. These photographs were taken in autumn 2024 and spring 2025. I will leave soon — but will definitely return. To a city where there will be no place for idiocy.
«Незабаром я поїду — але обов'язково повернусь. У місто, де не буде місця ідіотизму.»
"I will leave soon — but will definitely return. To a city where there will be no place for idiocy."
Це було літо відкритого міста. Донецьк на місяць став європейським маршрутом: арена, парк, нічні площі, нові квартали, річка і заводи на горизонті. Ці кадри не про футбол як подію — вони про місто, яке ще дихало в повну силу.
It was a summer of an open city. For one month Donetsk became a European route: the arena, the park, night squares, new quarters, the river, and factories on the horizon. These frames are not only about football — they are about a city still breathing at full strength.
За сімнадцять днів «Донбас Арена» прийняла три матчі групи D, чвертьфінал і півфінал. Через стадіон пройшли майбутні чемпіони Європи, збірна України та команди Англії, Франції й Португалії. Нижче — результати й відвідуваність з офіційного технічного звіту UEFA.
Across seventeen days, Donbas Arena hosted three Group D matches, a quarter-final and a semi-final. The future European champions, Ukraine, England, France and Portugal all passed through the stadium. The results and attendances below come from UEFA's official technical report.
Підсумковий звіт UEFA зафіксував 389 300 відвідувань донецької фан-зони за час турніру. Матчі дивилися просто неба, а парк ставав другою трибуною міста.
UEFA's final report recorded 389,300 visits to the Donetsk fan zone during the tournament. Matches were watched in the open air as the park became the city's second grandstand.
Звіт UEFA про відповідальність · стор. 80–81 ↗ UEFA social responsibility report · pp. 80–81 ↗Україна — Франція почалася під блискавками й зливою. Після чотирьох хвилин гру зупинили майже на годину, але 48 тисяч глядачів дочекалися повернення команд.
Ukraine v France began amid lightning and torrential rain. Play was stopped after four minutes for almost an hour, yet 48,000 spectators waited for the teams to return.
Технічний звіт UEFA · стор. 7 ↗ UEFA technical report · p. 7 ↗До турніру Донецьк отримав 100 нових трамваїв і 17 мікроавтобусів. Додаткові маршрути з'єднували аеропорт, вокзал, центр, фан-зону та стадіон.
Ahead of the tournament, Donetsk received 100 new trams and 17 minibuses. Additional routes linked the airport, railway station, city centre, fan zone and stadium.
Звіт UEFA · транспортна спадщина ↗ UEFA report · transport legacy ↗23 червня перед чвертьфіналом Іспанія — Франція на «Донбас Арені» зіграли дві юнацькі команди футболістів із порушеннями слуху. Матч був частиною програми UEFA Respect Inclusion.
On 23 June, before Spain v France, two youth teams of footballers with hearing impairments played at Donbas Arena as part of UEFA's Respect Inclusion programme.
Звіт UEFA · Respect Inclusion ↗ UEFA report · Respect Inclusion ↗
Підтримати проект
Support the project
Я народився і виріс у Донецьку. Прожив тут 25 років — з яких 11 під окупацією. Я знаю це місто вулицями, шахтами, запахом троянд і вугільного пилу. І я продовжую документувати його — тому що маю на це право.
I was born and raised in Donetsk. I lived there for 25 years — including 11 under occupation. I know this city by its streets, its mines, the scent of roses and coal dust. And I continue to document it — because it is my right.
Цей сайт — не просто фотоальбом. Це жива енциклопедія Донецька: місця, люди, пам'ять, культура. Мета — захистити наше право на стійкий розвиток міста та регіону після деокупації. Тут немає реклами. Ніколи не буде.
This is not just a photo album. It's a living encyclopaedia of Donetsk: places, people, memory, culture. The goal is to defend our right to the sustainable development of the city and region after de-occupation. No ads. Ever.
Паралельно — серія книжок «Я знаю, що ви робили влітку 2014 року»: документальні свідчення про людей, які залишились, і тих, хто пішов.
In parallel — the book series "I Know What You Did in the Summer of 2014": documentary testimonies about those who stayed and those who left.
Не хочу бути голослівним — але я постараюсь це зробити.
I don't want to make empty promises — but I will do my best to make it happen.
На підтримку проекта
Support the project
«Донецьк моїми (нашими) очима» та публікації книжок із серії «Я знаю, що ви робили влітку 2014 року»
«Donetsk through my eyes» and the book series «I Know What You Did in the Summer of 2014»
Донецьк можна читати як геологічний зріз і як рукопис. Вугілля, сталь і бетон дали місту вагу; степ, чорнозем, каштани й троянди — колір і запах. Але справжня матерія міста — це ще й мова людей, які його пам'ятали, описували й захищали.
Donetsk can be read as both a geological cross-section and a manuscript. Coal, steel and concrete gave the city its weight; steppe, chernozem, chestnuts and roses gave it colour and scent. Yet the city's true matter also lives in the language of those who remembered, described and defended it.
П'ять коротких фрагментів утворюють іншу карту Донеччини — не адміністративну й не промислову, а особисту. Тут місто постає батьківщиною, культурою, мовою, підземним світом і живою людиною. Кожну цитату звірено з указаним джерелом.
Five short fragments form another map of Donetsk region — neither administrative nor industrial, but personal. Here the city appears as homeland, culture, language, an underground world and a living human presence. Every quotation is linked to its stated source.
«Але попри все, Донеччина в усі часи була частиною України та її культури».
“Despite everything, Donetsk region has always been part of Ukraine and its culture.”
«Любов до свого народу, свого міста, села, любов до рідного слова…»
“Love for one's people, one's city and village, love for one's native word…”
«Іду полями я, а в глибині, під ними, у штреків плетиві підземний дивний світ…»
“I walk the fields, while deep beneath them lies the wondrous underground world of interwoven mine passages…”
«Для мене в поезії важливо показати Донбас не механічним, стереотипним, а таким, за яким стоять живі люди».
“In poetry, it matters to me to show Donbas not as mechanical or stereotyped, but as a place with living people behind it.”
«А вона угору росла — біла рожа».
“And still she grew upward — a white rose.”
Донецьк жив за законом шахтарської зміни: 6 ранку, 2 дня, 10 вечора. Не просто розклад — це хронотип міста. Кожен проспект пульсував по-своєму у різний час доби. Зранку тут пахло соляркою і термосами. Вдень — базарами і шкільними дзвінками. Вночі — мокрим асфальтом і тим особливим мерехтінням, яке буває тільки в містах, що не сплять.
Donetsk lived by the law of the miner's shift: 6 am, 2 pm, 10 pm. Not merely a schedule — it was the city's chronotype. Every boulevard pulsed differently at different hours. Mornings smelled of diesel and thermoses. Afternoons of markets and school bells. Nights of wet asphalt and that particular shimmer only found in cities that never sleep.
Три зміни — три обличчя міста. Шахтар, що повертається додому о сьомій ранку. Студент, який поспішає на пару. Кіоскер, що відчиняє ятку. Усі вони — Донецьк.
Three shifts — three faces of the city. The miner returning home at seven in the morning. The student rushing to a lecture. The kiosk owner opening up. All of them — Donetsk.
Архів облич міста: проспекти й парки, зими й футбольні літа, трамваї у калюжах і монументи. Це не каталог пам'яток — а Донецьк, яким він жив. Наведи, щоб роздивитися.
An archive of the city's faces: boulevards and parks, winters and football summers, trams in puddles and monuments. Not a catalogue of sights — but the Donetsk that was alive. Hover to look closer.
Nº 01
Nº 02
Nº 03
Nº 04
Nº 05
Nº 06
Nº 07
Nº 08
Nº 09
Nº 10
Nº 11
Nº 12
Nº 13
Nº 14
Nº 15
Nº 16
Nº 17
Nº 18
Nº 19
Nº 20
Nº 21
Nº 22
Nº 23
Nº 24
Те саме місто. Але між цими кадрами — окупація, тиша і відсутність. Потягни межу: ліворуч — Донецьк, яким він був. Праворуч — яким його залишили.
The same city. But between these frames lie occupation, silence and absence. Drag the divider: on the left — the Donetsk that was. On the right — the one they left behind.
Пам'ять — це форма опору Memory is a form of resistance
Тоді · 2012
Зараз · 2026
2014 рік розбив Донецьк надвоє — не лише фізично, але і в пам'яті тих, хто звідси. Місто продовжує існувати, але вже інше.
2014 split Donetsk in two — not only physically, but in the memory of those from here. The city continues to exist, but different now.
Ця сторінка — спроба зберегти той Донецьк, що був: місто троянд і вугілля, шахтарів і студентів, проспектів і заводів.
This page is an attempt to preserve the Donetsk that was: the city of roses and coal, miners and students, boulevards and plants.
Понад 900 000 людей були вимушені покинути домівки після 2014 року.
Over 900,000 people were forced to leave their homes after 2014.
«Донецьк — це ти виходиш із шахти і бачиш троянди. Ось і все, що треба знати про це місто.»
"Donetsk — you come out of the mine and see roses. That's all you need to know about this city."
Влітку 2014 арт-група «Мурзилка» відповідала злу мовою вулиці: плакатами, фанерними фігурами, іронією і прямим жестом. Коли місто затягувало страхом, вони залишали в публічному просторі знак — Донецьк не мовчить.
In the summer of 2014, the art group Murzilka answered evil in the language of the street: posters, plywood figures, irony, and direct gesture. As fear closed over the city, they left a sign in public space — Donetsk was not silent.
Повний відеоархів каналу: портрети людей Донбасу, громадянський спротив, документальні фільми та ранні випуски про тих, хто зберіг власний голос.
The channel's complete video archive: portraits of Donbas people, civic resistance, documentaries, and early episodes about those who kept their own voice.
В індустріальному місті жив оазис. Донецький ботанічний сад НАН України — 52 гектари, понад 8 000 видів рослин, наукова скарбниця посеред вугільного Донбасу. Доказ того, що тут умів рости не лише терикон.
An oasis lived inside an industrial city. The Donetsk Botanical Garden of the National Academy of Sciences — 52 hectares, over 8,000 plant species, a scientific treasure amid the coal Donbas. Proof that it was not only spoil tips that grew here.
Парки · свято міста · осінь · набережна
Parks · city festival · autumn · embankment
Кажуть, що шахтарське місто — сіре. Це неправда. Донецьк був містом мільйона троянд, золотих заходів над терасами, нічних вогнів проспекту й осіннього золота в парках. Ось його справжня палітра.
They say a miners' city is grey. It is not true. Donetsk was a city of a million roses, golden sunsets over the terraces, the night lights of the boulevard and autumn gold in the parks. Here is its true palette.
Місто моє,
My city,
я знаю тебе довше, ніж пам'ятаю себе. Ще тоді, коли ти звався Юзівкою — понад століття тому, — твоє повітря вже було моїм. Ми росли разом: ти — вулицями й проспектами, я — поряд із тобою.
I have known you longer than I remember myself. Back when you were still called Yuzivka — more than a century ago — your air was already mine. We grew up together: you — in streets and boulevards, I — right beside you.
Я бачив тебе живим. Троянди на проспекті, вугільний пил, сталь і людський гул о шостій ранку. А потім побачив тебе тихим. Без води. Без нас.
I saw you alive. Roses on the boulevard, coal dust, steel and the human hum at six in the morning. And then I saw you silent. Without water. Without us.
У 2025-му я поїхав — але не прощаюся. Тебе можна зайняти силою, та не можна стерти з пам'яті. Поки я пам'ятаю кожен твій кут, ти живеш. Ця сторінка — твій пульс, який я тримаю в долоні.
In 2025 I left — but I am not saying goodbye. You can be taken by force, but never erased from memory. As long as I remember every corner of you, you are alive. This page is your pulse, held in my palm.
Я повернусь.
I will return.
Хроніка деприватизації. Приватне стає публічним. Мовчання голосніше вибухів.
Chronicle of Deprivatization. The private becomes public. Silence louder than explosions.
Весна 2014 року. Донецьк. Збройні формування опановують вулиці. Під удар потрапляють усі — політики, священики, банкіри, звичайні люди. Приватне життя перестає існувати: чужі люди з автоматами вирішують, хто залишиться у своєму домі, а хто — ні.
Spring 2014. Donetsk. Armed formations take the streets. Everyone becomes a target — politicians, clergy, bankers, ordinary people. Private life ceases to exist: strangers with guns decide who stays in their home and who does not.
«Волошкове поле» — це не хронологія і не аналіз. Це архівна проза: уламки щоденника, дорожні нотатки, сцени з вулиць. Маршрут Н-20 між Маріуполем і Донецьком. Понівечені банкомати. Дачний масив Хорошово. Кінотеатр Шевченка. Епілог датований 26 травня 2014 року.
"Cornflower Field" is not a chronology nor an analysis. It is archival prose: diary fragments, road notes, street scenes. Route H-20 between Mariupol and Donetsk. Vandalised ATMs. Khoroshovo cottage settlement. Shevchenko Cinema. The epilogue is dated May 26, 2014.
«Зло торжествує лише тоді, коли добрі люди не роблять нічого.»
"Evil triumphs only when good people do nothing."
епіграф · «Волошкове поле» epigraph · "Cornflower Field"Кликни текст и редактируй прямо на странице. Клик по фото меняет путь/alt. Ссылка: клик меняет текст, Alt+Click меняет URL. Правки сохраняются в этом браузере.
